Юрко Прохасько: «Українцями на виборах керує зневіра, відчай і цинізм»

- Українцям перед виборами дуже лестять, мовляв, наш народ мудрий, сам вибере найдостойніших, народ не обдуриш. З іншого боку, країна завалена примітивним чорним піаром, фальшивими заявами і пропозиціями продати голос. То який все-таки портрет виборця малюють собі кандидати та працівники їх штабів?


«Мудрий народ» – то є цілковите непорозуміння із самим твердженням. Мені здається, що народ, виборці або громадяни є такою категорією, якій принципово не можна надавати таких атрибутів, як мудрий, дурний, наївний, розбещений, продажний, досвідчений чи неспокушений. То є певне перенесення дуже індивідуальних категорій на абсолютно абстрактні поняття. Традиція і спокуса таких перенесень береться ще з ранньоромантичної традиції 19-го століття – з постулату романтиків про те, що народ є певною субстанцією, яка має душу, характер і мудрість. Тут ми є несвідомими заручниками давньої, дуже непродуктивної традиції, яку давно варто деконструювати.


Інший бік справи – як собі уявляють політтехнологи та очільники виборчих штабів своїх виборців. Це також є дуже амбівалентне і дуалістичне, бо вони також несвідомо є акторами у цій грі і також поширюють ці атрибути на ці категорії. Чи йдеться, що народ буцімто мудрий і зрілий і зробить зважений вибір, чи про те, що народ є поготів корумпований і його легко купити. Всі ми, заки ми є всередині цієї парадигми, є на страшенно хиткому грунті, який насправді не дає жодних відкриттів.





- Отже, складати портрети виборців – справа невдячна?


Проголошення таких загальників ні на що не сперте, крім того, що Фройд називав «мисленням бажання». В таких окресленнях, що народ є мудрий або навпаки продажний є оце мислення бажання – ми приписуємо таким дифузним категоріям те, що ми би самі бажали від них позитивного, або проектуємо те, чого би ми боялися чи те, що ми зневажаємо найбільше в собі. А з іншого боку це не є підстава для абсолютного скептицизму, бо є добре рафіновані соціологічні методи дослідження народних уподобань.





- Здається, кандидати на цих виборах якраз спроектували на українців своє очікування у їхній продажності. Багато експертів говорять про те, що такої великої пропозиції купити голоси і такої готовності продатися в Україні не було на жодних виборах. Чому такий політичний контекст виник у суспільстві саме зараз?


Оце якраз бажання мислити категоріями, які ми не вважаємо добрими, але приписуємо їх комусь іншому. Але це проекції того, що нуртує в нас самих. Я не виключаю того, що сьогодні готовність запропонувати і прийняти є справді вищими. Але думаю, що такий спосіб мислення і відчування, який ми можемо назвати цинічним, є не стільки виявом тверезості і розуміння справжнього стану речей, як виразником кризи раціональніших концептів і платформ. Це є також свідченням загального відчаю стосовно можливостей і потенцій електоральної демократії як такої. Це є свідоцтвом того, що у тій політичній конструкції, яка виникла в Україні, ці сценарії, які притаманні для неушкодженої демократичної структури не спрацьовують. Немає концепту, щоб це вичерпно пояснити, але немє також концепту, щоб це скомпенсувати і скоригувати.


Це такий відчай, який викликає спокусу до цинізму, а цинізм завжди є несамовитим спрощенням, яке завжди можна пояснити, але яке не додає реалізму і раціональності, а навпаки є поганим спрощенням.





- В Україні перед виборами відбувся феноменальний розквіт благодійництва. Начебто йдеться про милосердя, але воно потенційно спрямоване на те, що виборця цим можна купити.


Можна на це подивитися з двох перспектив. Можна сказати, що цинізм в Україні так поширився і пустив таке глибоке коріння, що навіть милосердя, благодійництво стали об'єктами цинізму. Цинізм привласнив соіб навіть найвищі категорії. Але справа не така проста. Мені здається, що цинізм навіть у самих циніків є не тільки свідоцтвом їхнього прагматизму і зневіри, він також є виявом туги за справжнім. Цей розквіт благодійництва – це така загальна туга за тим, що я би назвав новою мораллю, моральністю чи новим суспільним договором. Коли ми бачимо, що традиційні демократичні механізми не спрацьовують у такій конструкції, то виникає така туга за справді людським, за тим, що начебто може скомпенсувати брак демократичних механізмів. До благодійництва я ставлюсь двояко. З одного боку, я би його рішуче демаскував і деміфологізував як цинічні виборчі технології, а з іншого боку таке несамовите поширення благодійників у виборчому процесі, як на мене, вказує на те, що зростає у суспільстві велика потреба виробити нові умови моральності, повернутися до людяних стосунків.


Це також опосередковано свідчить про зростання добробуту певного класу неолігархічних політиків. Досі ми спостерігали такі жести благодійності, в першу чергу, від тих, щодо яких було суспільне очікування, що вони мають стати благодійниками після того, що вони наробили. Тобто, якщо вони нас обікрали, то від них треба не те що сподіватися, а вимагати благодійництва. Ми бачили в останні роки таке повальне заснування благодійних фундацій збоку олігархів.


Майже напевно, що більшість цих „передвиборчих фондів“ закриються після виборів, але сама готовність жертвувати хоча би точково і обмежено в часі опосередковано свідчить про готовність це зробити.





- Готовність виборців продатися також пов'язана зі страхом, що треба брати зараз, бо потім не буде, бо ті, хто при владі, з тобою не поділяться, руїну не подолано, а далі буде ще гірше. Невже страх так впливає на те, що людям стало легко продатися, і це не зачіпає їхню совість – візьму гроші і проголосую за кого схочу?


Так, зневіра призводить також до такої цинічної реакції, що мусимо брати заки це можливо, інакше, пізніше, найближчі 5 років, цього не буде змоги зробити Це таке користання з моменту. По-друге, це продиктовано поширеним переконанням, що вони і так у нас стільки всього забрали, стільки вкрали, що це є навіть певним виявом справедливості, що ми тепер заберемо у них дещицю того, що нам ітак мало би належати. Я би це назвав такою прагматичною мораллю ad hoc, яка скроєна так, щоби не входити в конфлікт з уявленнями про моральність. Виходячи з цього, легко узгодити таку позицію начебто з мораллю і не відчувати докорів сумління.


Але тут є ще інший вимір, який стосується набагато глибших речей. Зараз відбувається, або вже й відбулася, цілковита втрата спроможності бачити майбутнє. Це є якісно інший феномен від того, що було раніше. Майбутнє завжди було джерелом непевності, страху, тривоги, але нове в цьому те, що українці тепер взагалі перестали бачити майбутнє як таке. Ми його не уявляємо собі ніяк. У нас зникла спроможність уявляти собі майбутнє як таке.





- Це якось пов'язане із страхом кінця світу? Чи, можливо, з тими, хто тепер при владі, в чиїх руках майбутнє народу?


Заклики про кінець світу були від початку писемної культури людства. Настрої катастрофізму і занепади притаанні загалом людській традиції. А це щось нечувано нове, оця втрата можливості бачити хоч якесь майбутнє.


Я би сказав, що це не спричинено тими, хто при владі, але воно ними поглиблюється і вони допомагають вкорінитися цьому стану. Я тривалий час думав, що це суто українська ситуація, але дедалі більше переконуюся, що це світовий феномен. Мені здається, що щось сталося всередині 90-их років з людством в цілому світі. Політика, ясна річ, поглиблює цю неспроможність. Але той характер політики, який практикуємо ми, швидше є виразом загального феномену неспроможності бачити майбутнє.





- То це через неспроможність бачити майбутнє українці готові продати свій голос? Народові стало все одно, хто прийде, що буде, мовляв, забирайте голос і лишіть мене в спокої?


Мабуть, що так. Якщо майбутнього не видно і воно стає абстрактною категорією, то можна зробити такий висновок, що якщо майбутнього немає, то у душі немає майбутнього. Тобто зник цілий горизонт душевного життя, скерованого на майбутнє, а отже зникла віра у продовження життя і наслідків тих вчинків, які ми робимо сьогодні.





- Вахтанг Кіпіані нещодавно зауважив, що такої кількості брутального „чорного піару“, як на Прикарпаті, він не бачив ніде в Україні. За спостереженнями Громадянської мережі ОПОРА, Івано-Франківщина у четвірці лідерів за кількістю брудної агітації серед усіх областей. Чому невелике Прикарпаття вирвалось в лідери?


Мені годі сказати, чому саме Прикарпаття. З одного боку, розквіт дуже примітивних, найбрудніших, найрафінованіших технологій для мене є свідоцтвом занепаду демократичної культури як такої, відчаю і зневіри, коли відбувається така спіраль іволюції – все переноситься на все нижчі площини. Якщо залучити психоаналітичну теорію, то відбвувається сходження від того, що ми називаємо зрілими механізмами психологічного захисту, до дедалі примітивніших, архаїчніших. Але все це є для мене ознаками іншого явища, яке є провідне і є притаманне для сьогоднішньої України – цілковита руїна і деструкція раціонального дискурсу. Мені здається, що ми є свідками кінця можливості раціонального дискурсу. Все що робиться політично, є свідоцтвом капітуляції перед можливістю раціональної аргументації, раціонального дискурсу. Звідси занепад до таких страшенно архаїчних і примітивних речей.


Це стосується загальноукраїнської ситуації. Це все глибоко закорінено у щоденних практиках. За роки незалежності окультизм скоріше зміцнився, ніж розвіявся. Але мені здається, що такий особливий розквіт таких брудних, ірраціональних, нібито дуже витончених, але насправді неймовірно надійних передвиборчих технологій на Західній Україні можна спробувати пояснити тим, що тут ще залишаються якісь рудименти відкритої політичної боротьби. Тут ситуація є жахлива, примітивна, архаїчна, цинічна, але вона не є тотально сконтрольована. Навіть оці найжахливіші вирази цієї політичної боротьби свідчать про те, що вона все-таки залишається боротьбою. Тобто ситуація не є визначена наперед, як це є, можливо, в інших регіонах. Парадоксальним чином це свідчить про більшу свободу, ніж в інших регіонах України.





- Чи немає у тебе відчуття, що йде тотальний відрив від реальності, як кандидатів, штабів і виборців. Багато фальшивок: фальшиві листівки, газети, заяви. Кандидати навчилися цинічно брехати на камери. Чимало кандидатів симулюють тиск, замах і переслідування. Кандидати вдають з себе когось, ким вони не є. Все це нагадує якийсь ірреальний цирк.


У мене це відчуття є і воно дуже сильне. Я би сформулював це у таку тезу, що тяга до ірраціонального є свідоцтвом ірреальності, яка наступила. Ця несправжність на всіх рівнях є свідоцтвом, що ми також перестали розуміти, що є справжнім. Ми так в цьому заплутались, що ніхто не розуміє, в чому полягає дійсність. Мені здається, що ця фальсифікаційна діяльність означає не те, що хтось насправді знає, яка є реальність і навмисне створює паралельну, а що ми всі втратили відчуття реальності як такої.





- Чи можна говорити про знецінення поняття правди на цих виборах? Годі докопатися, які заяви кандидатів є фальшивими, годі довідатись, чи їх автором є кандидат чи його опонент. Здається, знати цю правду не важливо нікому.


Ситуація далеко гірша. Я переконаний, що там, де є несправжність, там завжди є туга за справжністю. Я не можу сказати, що правда втратила своє значення, бо вона не втратила своє значення принаймні як туга за нею. Але починається оте далеко гірше – в тій ситуацій, в якій ми живемо, ця туга за правдою є небезпечна, бо спонукає нас всіх шукати її на полегшених шляхах, шукати простих правд і простих розв'язок, а правда рідко коли буває простою. Викликає тривогу те, що зростатимуть прагнення до спрощених, таких дуже чорно-білих правд.





- Пониження політичного дискурсу є початком тенденції, чи це пік, який після цих виборів стане для українців уроком і поштовхом до розвитку раціонального дискурсу?


Про це важко говорити, бо я сам є всередині ситуації втрати відчуття реальності і неспроможності бачити майбутнє. Але можу сказати одне: все, що відбувається аж ніяк не означає, що ми маємо стати у позицію зверхності або зогидження і дистанціювання від політичної участі у виборах. Кожен, хто претендує на те, щоб мати хоч якусь відповідальність, мусить попри те, що відбувається, йти на вибори. Навіть в цій ситуації участь у виборах є єдиним обов'язком, який у нас залишився? -- це значно краще, ніж не брати участі, бо все є таке наскрізь фальшиве і огидне.





- Як гадаєш, виборці знайдуть сили чинити опір фальші, маніпуліціям, закликам продати голос? Чи є надія на те, що люди не поведуться на приготовані маніпуляції і проявлять свою громадянську позицію?


Це неоднозначне питання. Бо для мене народ, на щастя, не є однозначною категорією. У момент, коли вони приймають рішення, вони чинять індивідуально. Безумовно, якась частина піддасться маніпуляціям, якась частина настільки зневіриться, що взагалі не схоче брати участі у виборах, інша частина скаже, що я все одно нічого не вирішую і мій голос нічого не важить. Але будуть і інші люди, які будуть поінформованими і проголосують відповідно до своїх уподобань. Все буде дуже по-різному.





- Який урок мали би винести українці з цих виборів після цього театру і фальші. Який діагноз ти покалв би українському суспільству у час виборів?


Діагнозів ціла купа: ірреальність, неможливість раціонального дискурсу, неспроможність бачити майбутнє, зневіра, відчай цинізм і так далі. Висновки з передвиборчої кампанії для нас дуже невтішні, гіркі і суворі. А інші висновки ми можемо зробити, коли побачимо що з цього всього виникло, як розподіляться голоси і які будуть можливі зусилля щодо їх фальсифікації і корекції щодо розподілу цих голосів у Верховній раді.


Можливо, виявиться що суспільна реальність не є аж така безнадійна, як виглядало. А, можливо, вона такою і є – безнадійною. Єдиний висновок, який вже визрів без можливості знайти спосіб його втілити – що далі так жити не можна. Трагедія у тому, що, як жити можна – ніхто не знає напевно. Тут постає велике питання щодо відповідальності публічних українських інтелектуалів. Як на мене, їхнє першорядне завдання, і навіть обовязок, тепер полягає в тому, щоби неухильно і дуже послідовно формулювати програму того, як воно би мало бути. Тобто паралельну програму до нашої політичної реальності, яка є демонстрацією того, як бути не має. Заки не буде альтернативної програми, випрацюваної, дуже зрозумілої і послідовної, то і далі буде панувати така ситуація розгубленості і зневіри.

 

ГК

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Фото

mt_gallery
mt_gallery
mt_gallery
mt_gallery

Депутати мажоритарники

Округ №83

Олександр Сич

ВО "Свобода"

Округ №84

Володимир Купчак

"За Батьківщину"

Округ №85

Ольга Сікора

"За Батьківщину"

Округ №86

Анатолій Дирів

"За Батьківщину"

Округ №87

Юрій Дерев'янко

Самовисування

Округ №88

Олесь Доній

Самовисування

Округ №89

Василь Гладій

"За Батьківщину"

Опитування

Кого би ви хотіли бачити Президентом України?

Юлія Тимошенко - 9.8%
Арсеній Яценюк - 0.8%
Віталій Кличко - 11.5%
Петро Порошенко - 34.4%
Сергій Тігіпко - 0.8%
Допа і Гєпа - 7.4%
Дмитро Ярош - 9%
Свій варіант - 16.4%
Проти всіх - 9.8%

Результати: 122
Голосування на це опитування закінчилося в: 03 квіт. 2017 - 19:15